Моя особиста хронологія війни — книжної

Я довго не наважувалась читати сучасну воєнну прозу. Аж поки раптом у якусь мить відчула, що берегти себе від цих книг – якось трохи схоже на зраду: вони ж написані в першу чергу для тих, хто не був, не відчув, не побачив. Для авторів – це можливість поділитись пережитим – своїм тягарем чи досвідом. Отже, кожен, хто прочитає – ніби підставить плече?.. Візьме на себе хоч уявний крихітний шматочок тієї страшної непомірної ваги?.

Крім відчуття провини було ще й якесь підсвідоме бажання ніби-заховатись серед своїх, надійних,– відгородитися від того дикого трешу, який розповзається останнім часом Україною у світі реальному.

Так, після самих  перших, прочитаних у 2017-2018 «АД 242» і «Аеропорт» С.Лойка та отриманої у подарунок від старого друга книги «Оголений нерв» Світлани Талан, минулої зими до мене приїхали супер-талановиті «Так воювать ніззя», а слідом за ними – і «Ангелы на песке» Горького Лука, підписані для мене автором серед розвалених снарядами будинків на «Небі» у Пісках. Дякую долі за те, що окремі їх герої, легендарні Ангели Тайри, давно знайомі заочно із його циклу «Золото нації», стали (смію надіятись) моїми друзями в житті реальному.

Навесні придбала електронну «Пехоту» Мартіна Бреста. Феєрично талановита трилогія. «Пехота» досі у мене відкрита в читалці на ноуті – ліки від хандри і безнадії. Після неї вирішила для себе: купую електронні версії, а якщо відчуваю, що буду перечитувати не раз – замовляю паперові. Хоча б по одній на місяць. Така собі програма-мінімум. Тепер маю і три паперових тома.

Далі були електронні:

«Вовче» Костя Чабала, кулеметника «Вікінга» – детективна, драматична і водночас дуже лірична, романтична історія про війну і кохання на війні.

«Девочки на войне» Євгенії Духопельникової – неприкрашена воєнна реальність очима волонтера (а ще, недовго – провідного інженера мобільної групи МОУ) і завжди — абсолютно унікальної особистості, здатної розповідати про війну з безмежною самоіронією та гумором, частенько – «чорним». Дотепна, саркастична і дуууже реалістична картинка «вищих ешелонів» армійського бедламу. А ще – справжньої фронтової дружби, геройства без пафосу, суто жіночого авантюризму і безбашенності. І невміння розповідати про біль і страх інакше, ніж зі сміхом. А коли зі сміхом вже не виходить – з’являється оте бездонне-безкінечне «…нда».

Влітку придбала книгу, яку давно мріяла прочитати: «Щоденник нелегального солдата» Олени Білозерської – написану надзвичайно детально, розсудливо, щиро, вдумливо. Титанічна документальна робота і надзвичайно гарне видання. Величезна кількість фото. Перше, що вражає — красиві люди на фото. Жодного неприємного обличчя – мабуть, це не випадково?.. Умілі і вмотивовані воїни. Свідчення, розповіді добровольців-«правосєків» – і питання, питання, роздуми… Вражає особистість авторки – тендітного воїна, сильного духом: її професіоналізм, природна усміхнена щирість і вміння завжди залишатись собою.  

«Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії» та «Іловайський щоденник» -Роман Зіненко зробив зримими страшні події 2014-го, після них кожний серпень буде чорним назавжди.

«У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» – автори Сергій та Анастасія Глотови, Анастасія Воронова, Юрій Руденко та Дмитро Путята – ще один подарунок і теж у серпні, і ще одна документальна хроніка, створена на основі свідчень безпосередніх учасників подій, які відбувались майже одночасно з Іловайськом і для багатьох ніби заслонилися ним. А ще – черговий доказ того, що все і завжди врешті-решт вирішує «людський фактор», і якщо командир на своєму місці і здатен приймати рішення – то навіть і з ніби безвихідних ситуацій знаходяться достойні виходи.

«Вторжение в Украину: Хроника российской агрессии» – електронна книга групи «Інформаційний спротив». Фактографічне, системне підтвердження підлості і підступності гібридної рашистської агресії. Тим, хто зумів зібрати і систематизувати ці гори інформації – честь і безмежна повага. А я точно знаю, кому порадити або й дати почитати цю книгу: тому, хто питав мене зі скепсисом і недовірою два роки тому: «и что, по-твоему там действительно против нас воюют русские?..» Вибісив.

Потім були бібліотечні:      

«Добровольчі батальйони», «Добровольці» (Фотопроект історії війни Андрія Котлярчука присвячено добровольцям, ветеранам АТО. Проект довжиною у п`ять років: 2014–2018 рр. ) — книги, які хочеться тримати в руках і перелистувати з початку в кінець і з кінця до початку: інформативні і надзвичайно гарні видання.

«Кофе с запахом пепла» Олексія Петрова – про непросту долю «связюків» на фронті;

Збірник «14 друзей хунтьі» – теж дуже хочеться паперову;

«Психи двух морей» Юрія Руденка – «напаковану» такою кількістю подій і думок, що з них можна було б «розгорнути» ще пару томів («Свет и кирпич» – у мене ще попереду);

«Моноліт» Валерія Пузіка

«Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас» Ігоря Михайлишина, «Піаніст». Як тільки дочитала – одразу замовила паперову книгу.

«Іловайськ» Євгена Положія

«Точка нуль» Артема Чеха

            «Карателі» Влада Якушева, яких не прочитала – «проковтнула» на єдиному подихові і одразу ж пішла шукати, де придбати, і зрозуміла, що безнадійно спізнилася, і одразу ж трапилось чудо – того ж вечора викладене повідомлення про новий тираж, ніби спеціально для мене…

Книги – як і люди, що їх написали – абсолютно різні.  Але жодна з них не залишила відчуття дарма потраченого часу, навпаки: до них хочеться повертатись; вони всі, кожна по-своєму – яскраві, самобутні, талановиті, глибокі.

У найближчих планах – Віталій Запека (вже замовила «Цуцика» і «Героїв, Хероїв та не дуже», з нетерпінням чекаю).

А ще стільки залишилось непрочитаного… І відчуття, що не встигаю, не тримаю темп.

Літо закінчилось. Війна — продовжується.

Продовжують виходити нові книги, і знайшовся блог Ганна Скоріна, де зібрано і систематизовано практично все, написане про цю війну. І найменше, що ми можемо зробити для тих, хто воював за нас і зброєю, а тепер воює словом – це читати, купувати, ділитися, розповідати, дякувати і пам’ятати. Наскільки вистачить життя.

«Авантюрки на зеленій траві» побачили світ…

Сьогодні святкуємо день народження Книжки і вітаємо «винуватицю торжества»! 🙂 🙂
Ні, народжувалась вона довго, «вилупилась» вже пару тижнів як, а сьогодні видавництво, нарешті, анонсувало її вихід. Це дуже гарна книга: і по формі, і по суті. Авторські ілюстрації роблять її взагалі унікальною. Віра у цій книзі — і письменник, і фотограф-оформлювач, і художник- ілюстратор.
Пишаюся — причетністю до народження ! 🙂
(згодна на звання «чарівного пенделя»! 😀 😀 😀 )
Ніку — окремий величезний респект: він — безвідмовний і щирий друг-помагайчик. Обнімаю — на відстані 🙂

Машингверка

Як написала про мою книгу «Авантюрки на зеленій траві» засновниця видавництва «Білка» Ірина Білоцерківська:

Ми робили цю книгу майже рік!Тридцять авторських ілюстрацій.Колажі з авторськими фотографіями.І найголовніше — ідеальна історія за реальними подіями.Не ось це занудно — безкінечне страждання, від якого в мене починається чухалка.

Ніт!!!Як перетворити своє життя на реальну пригоду, якщо вже тобі випала доля опинитись на чужині?Пригоду яскраву, страшну, смішну а інколи й майже детективну.Де брати цей безкінечний оптимізм, коли здається весь світ проти тебе.

Я у захваті від цього роману, чесно!Купуйте для довгого та смачного осіннього читання.Для замовлень переходьте за посиланням та ставьте плюс у коментах.Простіше не буває))

Вартість 270 гривень. При замовленні від двох книг доставка традиційно за рахунок Білки!Для замовлення переходьте на сайт ➡️bit.ly/knyhy-bilky або ставте + в коментарі й ми летимо в повідомлення 🧡#ВидавництвоБілка

І мій перший читач — Котик!

View original post

Ця мить настала!

Вона завжди була щирою, відкритою і міряла всіх по собі.
Її зраджували, кидали ті, кого вважала «сім’єю».
Її намагались розтоптати, але вона підводилася: усміхнена, готова знову і знову: працювати, творити і допомагати. Творча людина — рятується творчістю.
Книга Віри Граф не сьогодні-завтра вийде з друку.
Захоплююча автобіографічна історія, ілюстрована руками автора — в прямому і переносному смислі.
Це дуже цікава, щира і неймовірно красива книга.

Бажаю їй — таких же читачів!

І знову надходять ті трагічні дні…

Нарешті я придбала ці книги.

«Іловайський щоденник» прочитала в електронному форматі (ще одна особиста подяка Роману Зіненко!), а ці — читаю в паперовому.  До них буду повертатись ще не раз — для того і придбала.

Важкі книги. І питань знову більше, ніж відповідей. І ніби серпом по живому тілу — Романове, по телефону: «Бо ми ухОдимо, розумієте?! Ми ухОдимо!» Із двох сотень бійців, які присутні в книзі — 75 вже пішли: хто загинув в боях, хто помер від хвороб, хто добровільно пішов з цього життя.

У себе блозі на фб Роман веде цей страшний щоденний мартиролог… А я не можу уявити, ЯК!! можна носити в собі стільки болю і горя. Як і не знаю, чим можна заспокоїти або втішити людину, яка пережила ті  дні.

Безмежно вдячна автору. За те, що був там, вистояв, вижив і зафіксував побачене і пережите — для нас і для всіх, хто буде після нас.
Пройдуть роки — історію почнуть переписувати. Так було завжди.
У цих книгах вона залишиться незмінно правдивою і істинною — Першоджерелом.
Пам’ятаємо.
Героям — слава!
Замовити книгу — тут: https://bit.ly/Ilovaysk…

ДАП: історія, яку ми маємо знати

https://ibigdan.livejournal.com/25094787.html

6 років тому, 26 травня 2014 р. український армійський спецназ і десантники перемогли російських найманців у Донецькому аеропорті.

Особливим цей бій робить те, що українські сили швидкого реагування, будучи у меншості (100-120 військових) вибили чисельного (150-200 бійців) і досвідченого ворога (всі найманці російської групи «Іскра» мали досвід бойових дій) з зайнятих ним позицій. Відбулося це після виставленого ультиматуму — покинути будівлю. Тож ворог чекав нападу. В результаті ворогу завдали величезних втрат і змусили панічно тікати.

Окрім того, армійський спецназ і десантники показали, що в чесному бою без можливості для росіян сховатися за спінамі женщін і дєтєй, одурити зеленими коридорами, або мати 10-кратну перевагу, у росіян є шанс лише втекти живим або лягти у землю.

В результаті цього бою чудобогатирі із росії перетворилися на 2 камази трупів. З нашої сторони — двоє легко поранених.

Свернуть

До речі, з цим боєм всі ці роки була зв’язана одна загадка — розстріл двох камазів бойовиків своїми ж. Бородай перекладав відповідальність на Ходаковського, Ходаковський на Бородая, «лнр» оголошувала керівництву «днр» смертні вироки, висловлювалося багато версій, та насправді вантажівку бойовиків розстріляв офіцер ЗСУ Олег Кузьміних. Олег Кузьміних встиг зреагувати на раптовий відступ бойовиків. З дистанції 100 метрів він висадив короб патронів прямо у кузов, де сиділи воїни новоросії. Найманці почали відстрілюватися по ньому і так перелякалися, що по дорозі стріляли у все живе. А їхні друзі з банди «Восток» подумали, що «укро*и наступают на Донецк», і з переляку розстріляли своїх із засідки.

Більш детально про цей епізод бою тут:

ссылка на ютуб

Так історія.

Ось це потрібно розуміти. Доблесть російських героїв можлива лише, коли у них перевага над ворогом в 10 разів. Якщо перевага лише в 9 — всьо, доблесть закончілась.

Джон Смит

Зеленський не мав жодного шансу «зламати систему», бо він сам її пряме породження

…….

Він багато років на корпоративах обслуговував примітивні смаки та потреби її представників і нарешті «система» знайшла як використати його в більш корисній для себе ролі — некомпетентного та керованого аматора при булаві.

Зеленському одразу не було чого запропонувати суспільству, крім обіцянок халяви та розправ.

І на жаль це було сприйнято населенням, для якого він сам став втіленням обивательської мрії — мати все, ні за що не відповідаючи та звинувачувати або висміювати все навколо.

Результатом став предбачений меншістю відкат в розвитку та деградація держави, які ми спостерігаємо вже рік.

Повернулося все: тотальний вплив олігархату, вибіркове правосуддя, збитковість держпідприємств, брехня як офіційна позиція влади, нехтування національними інтересами заради кланових, тиск на середній клас, наступ на права та свободи тощо.

Абсолютно всі економічні показники продемонстрували падіння ще задовго до т.зв. «карантину», маємо рекордний дефіцит бюджету, згорнуто соціальні програми та ключові реформи, зокрема децентралізації, зруйнована суб’єктність України у міжнародних відносинах, євроінтеграція фактично поставлена на паузу.

І нічого бодай віддаленно схожого на підписання договорів про вільні ринки, отримання безвізу, здобуття автокефалії — не те що не світить, а навіть не планується.

А президент тим часом постійно апелює до своїх «договорєнностєй» з олігархами, розповідає про неіснуючі інвестиції, бере участь в недолугому піарі з врученням м’ячиків або зустрічами комерційних рейсів і обіцяє, обіцяє, обіцяє.

Замість стати вироком системі він стає жорстоким уроком суспільству, яке проміняло непростий, але поступовий процес державотворення на чергову квазібільшовицьку казку про доброго «слугу народа» — і на собі відчує всі наслідки своєї помилки.

Проте треба розуміти, що та сама ‘»система» так само легко «сдєлаєт вмєстє» з самого Зеленського козла отпущєнія.

Вона вже починає це робити, щоби підсунути електорату нового «месію», а багато хто вже не ховаючись мріє призначати його з Москви — якщо нас знову не врятує диво рівня Майдану 2014 року, яким населення знехтувало собі на біду.

Зє End.